Новини

Голодомор в Україні: пам’ятати та не прощати…

30.11.2016   Коментарів: 0  

ГолодоморВ черговий раз Україна вшанувала  пам’ять  жертв Голодомору 1932-1933років. Мільйони українців в цей день запалили свічки пам’яті на згадку про майже 4 млн. українців, які не змогли пережити ті страшні роки. Найбільша кількість померлих налічувалася у Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській та Одеській областях.

Найболючішим є те, що голодомор  не був викликаний природними обставинами. Він був спричинений штучно, силовими методами. Колективним господарствам встановлювали економічно необґрунтовані «плани» щодо хлібозаготівлі, які по суті означали продовольчу диктатуру. Наприклад, вилучали майже дві третини валового збору зерна та переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами повинні були утримували машинно-тракторні станції, тому продукції для власного споживання практично не залишалося. В газетах періодично друкували перелік районів, сіл, колгоспів, підприємств, які не виконували планів із заготівлі зерна та продовольства. За даними С.Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Із них виконати ці плани змогли лише 1500 колективних господарств, що надало їм змогу уникнути голоду та не потрапили під каральні санкції.

По іншому складалася ситуація в колективних господарствах, які ці «плани» виконати не змогли. В них  конфісковували не тільки  посівний матеріал, а й інше продовольство.  Ситуацію поглибила Постанова  ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», або так званий закон  «про п’ять колосків»  та таємна інструкція щодо його застосування. Попадання села під дію цього закону  означало вирок для його мешканців.Згідно з ними, каральні загони вдавалися до прямих репресій проти трудових колективів. Вони накладали різноманітні штрафи і санкції та нишпорили по селах  забираючи усе, що росло та паслося.   Тільки за перший рік  його дії, за ним було засуджено 150 000 осіб. А тих, хто чинив опір просто вбивали.

Голод, що поширювався  як навала,  наймасштабніших розмірів набув наприкінці 1932 та на початку 1933років. За підрахунками спеціалістів,  щодня голодною смертю в країні помирало 25 тис.осіб. Це означає, що  щогодини  помирала 1 тис., а щохвилини — 17людей.  Вражаюча статистика. Залишившись без  будь яких засобів до існування та намагаючись вижити, люди їли практично все, окрім землі.  Незважаючи на те, що села були блоковані каральними загонами, тисячі селян, ризикуючи життям, намагалися хоч якось втекти до міст, в надії знайти будь-яку їжу.  Однак  їх надіям не судилося справдитися – мешканцям сіл  заборонялося продавати хліб та харчі. Не знайшовши порятунку в містах, голодні люди вмирали  просто на вулицях. Кожного ранку померлих збирали і вивозили до братських могил.

Це знущання за масштабом, жорстокістю, цинізмом та наслідками для майбутніх поколінь стало найбільшою трагедією за всю історію українського народу. Голодомор – це глибока рана, яка кровоточить дотепер,  адже демографічна катастрофа необоротно вплинула на генофонд нації. Тому нам, нащадкам тих, хто вижив, треба назавжди зберегти пам’ять про всіх, хто пройшов через  репресії і Голодомор.  Мільйони українців, які безвинно загинули голодною смертю не повинні безслідно загубитися у просторі і часі. Ми повинні пам’ятати всіх і не прощати злочину.

За матеріалами з відкритих джерел

 

Це також цікаво:

 

Залишити відповідь