Новини

Повернення Савченко: дипломатична перемога чи поблажливість Путіна?

25.05.2016   Коментарів: 0  

Сьогодні близько о 15-й годині літак з Надією Савченко на борту приземлився в Борисполі. Нарешті сталося те, чим переймалися українці впродовж довгих місяців – Надію Савченко врешті решт звільнено і вона повернулася. Цьому передувало і значний тиск з боку європейської спільноти, і постійні дипломатичні потуги. Та все ж вона повертається лише після кількох місяців судової тяганини та оголошення вироку. До речі, у зворотному напрямку вилетів спецрейс з російськими спецпризначенцями Алєксандровим і Єрофєєвим. Таким чином, стався так званий «обмін». Безумовно, команда Президента занесе собі цю перемогу до активу, навіть за умови того, що довелося відпустити російських «грушників». А проте, виникає питання: чому лише зараз, коли вже навіть в Європі почали про це забувати? Невже задля того, щоб звільнити нещасну жінку з-за грат, потрібно було стільки чекати? Чому посадити в крісло Генпрокурора людину власного оточення можна лише за декілька годин, а повернення Надії довелося чекати роками? До речі, повернення Савченко відбулося відразу з після нічної телефонної розмови Порошенка з Путіним. Цікаво, що ж пообіцяв Порошенко Путіну, що той змінив свою позицію відносно Савченко, і в такі короткі терміни навіть було оформлено помилування? Чи може знайдуться такі, котрі вірять, що кремлівський очільник злякався тиску Заходу? Найбільш вірогідним вбачається варіант, що Заходу набридло чекати якихось позитивних змін з боку керівництва України, і вони уклали певну угоду з Москвою відносно нашої держави, аби не «боліла голова», а Порошенко лише виконує побажання «західних партнерів». Тоді які ще «сюрпризи» на нас чекають в майбутньому? Невже й справді поліцейська місія і вибори на Донбасі? Та чи не розколе це опозицію?

Символічно, що звільнення Савченко відбулося в день дворіччя перемоги Петра Порошенка на президентських виборах: цим він ніби демонструє, що готовий йти на компроміси задля блага нації, а не лише переймаючись власними інтересами, та дослухаючись до «партії війни». Що ж, якщо дійсно Президент обрав путь мирного врегулювання конфлікту й готов йти на певні поступки заради стабільності та подальшого подолання кризи він заслуговує на вдячність. Хоча безумовно знайдуться й ті, хто не змінить своєї риторики про «зраду».

 

Це також цікаво:

 

Залишити відповідь